ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Наталя Рябоконь, вихователь Заваллівського дошкільного навчального закладу "Берізка" Гайворонського району Кіровоградської області

Анотація. В даній статті йдеться про роль патріотичного виховання в аспекті формування громадянської свідомості дітей дошкільного віку. Методи і прийоми її реалізації в навчально-виховному процесі.

Патріотизм починається з колиски

(В.О. Сухомлинський)

Одним із показників життєвої компетентності дошкільників є формування комплексу уявлень дитини про держави, народи, нації, суспільство як узагальнені категорії, розуміння себе громадянином. Дитина повинна вміти вільно володіти такими поняттями, як назва держави, розуміти що Україна – це її рідна країна, знати столицю та великі міста України, розповісти про державні символи – впізнавати прапор України, знати гімн, шанувати традиції рідного краю. Виховання громадянських якостей у дошкільників передбачене Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні.

Базовий компонент дошкільної освіти України орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро) пам’ятні місця.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності – віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним нерозривно пов’язаним з ними. Важливим значенням для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих.

Вихователі прагнуть формувати у дітей любов до своєї країни, інтерес до її історії, культури, повагу до народу. Виховання високих громадянських почуттів потребує цілеспрямованої роботи. Її систематично здійснюють педагоги нашого закладу, знайомлячи дітей з явищами суспільного життя, народознавством засобами мистецтва практичної діяльності дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність) національні, державні свята.

Важливим напрямком патріотичного виховання є прилучення до народознавства – вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Ми вважаємо за необхідне ознайомлювати дошкільників з культурними і матеріальними цінностями родини і народу, пояснювати зв’язок людини з минулим і майбутнім поколінням, виховувати інтерес до родинних і народних традицій. Значну роль у виховання дітей відіграють народні традиції – звичаї, досвід, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління. Прилучаючись до народознавства діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має свої звичаї, традиції і поглиблюються знання дітей про творчу своєрідність нашого народу, характерні для рідного краю професії.

Кожне нове покоління людей живе і розвивається у національному середовищі, життя якого залежить від особливостей державного устрою країни. Дитина від народження перебуває під впливом як соціально-економічних умов, так і національної специфіки. Вона переймає від дорослих багатство рідної мови, відчуття прихильності та симпатії до духовності свого народу, поступово призначається до усталених морально-правових норм. Усе це веде до появи у неї особливих рис національної психології – ментальності, які стають підґрунтям для виховання громадянина-патріота. Громадянська позиція свідомого українця має полягати в активному обстоюванні традиційних для нашого менталітету чеснот: любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.

Питання виховання громадянина в сучасному українському суспільстві є актуальним, оскільки зумовлюється потребою розвитку та функціонування держави на засадах демократії, гуманізму, соціальної справедливості, що мають забезпечити усім громадянам рівні права для розвитку й використання їхніх потенціальних можливостей і здібностей, досягнення суб’єктивно-правильних і водночас соціально-значущих цілей як умови реалізації найголовнішої морально-психологічної потреби особистості у самовизначенні та самоствердженні. Для України громадянське виховання відіграє особливо важливу роль ще й тому, що воно покликане сприяти формуванню соборності України.

Я хочу представити досвід своєї роботи з розвитку народознавства у вихованні дошкільників. Давно доведено, що кожна дитина від народження наділена величезним розумовим потенціалом, який за сприятливих умов ефективно розвивається і дає можливість дитині досягати великих висот у своєму розвитку.

У своїй роботі, я поділилася методами і прийомами, якими користуюся при навчанні дітей народознавства на заняттях та повсякденному житті. Увесь навчально-виховний процес будується на основі функціонування української мови, пропаганди українського літературного мовлення, шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури, мови. У нашому дошкільному закладі облаштована світлиця, малята залюбки відвідують її. Вони одразу потрапляють у світ традицій матеріальної та духовної культури нашого народу. Велика піч, що оздоблена українським декоративним розписом, є улюбленою у дітей. Звісно, пирогів у ній не спечеш і борщику не звариш, проте уявлення про перебування в селянській хаті – такій, у якій мешкали наші діди-прадіди, ця піч все ж таки створює. На печі як годиться, розкладені глиняні глечики, горщики, гарбузи. А поряд на миснику – інший керамічний посуд, що розмальований за традиціями українського декоративного розпису: тарілка, миска, полумиски, кухлі. барильця, куманці.

Я вважаю, що засвоєння у дошкільних навчальних закладах народознавства є однією із найважливіших умов успішної реалізації мети і завдань національного виховання. Треба якомога раніше виявляти задатки кожної дитини, забезпечити практичні види діяльності, в яких оптимально розвиваються ці задатки і перетворюються на здібності і обдарування дітей.

Також в роботі з дітьми я використовую малі форми усної творчості українського народу – потішки, забавлянки, пісні, приказки, прислів’я та ін.. Усна народна творчість – це живе джерело, яке в доступній формі донесе до малят мелодику української мови, елементи історії, етнографії.

Дитина повинна засвоїти родинні відносини (батьки – діти), імена матері і батька, дідусів, бабусь, сестер, братів. В повсякденні я намагаюсь знайомити дітей з правилами ввічливого ставлення до рідних: як треба вітатися з ними, дякувати, звертатися з проханням, відгукуватися на пропозиції, допомагати дорослим у хатній роботі, у підготовці до сімейних свят.

Також з дітьми своєї групи розглядаю державну символіку. Вона виражає істотні сторони, доленосні події у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст і спрямованість.

Для реалізації завдань формування у дошкільників знань з народознавства, мною було створене розвивальне середовище, метою якого: створення необхідних умов для високоякісного проведення заходів  з українознавства (занять, дидактичних та рухливих ігор)

Така робота з дітьми приносить велике задоволення не тільки мені, а перш за все, моїм вихованцям, вона вражає своєю загадковістю, чарівністю та неповторністю. Я із задоволення спостерігаю як діти розвиваються. Творчий характер такої роботи потребує невимушеної, вільної обстановки на заняттях. Разом з тим, я провожу роботу з батьками, тому що вони перші вчителі, вихователі які допомагають малюку.

Мета народознавчих заходів, які я реалізую включає в себе виховні, розвивальні і навчальні цілі, що сприяють формуванню, закріпленню і розвитку у дошкільників морально-етичних та громадських якостей.

Бібліографія

1. Богуш А., Лисенко Н. Українське народознавство в дошкільному закладі// К., 1994. – ст.. 169-187

2. Богинич О. Народна скарбниця// Дошкільне виховання 2002. - № 8 ст.16

3. Бурова А. Організація ігрової діяльності в дошкільному закладі //Дошкільне виховання – 2007. - № 10 ст. 8-13.

4. Сухомлинський О.В. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Дошкільне виховання.–2003. - №2

5. Терещенко І. Методист – друг і порадник // Дитячий садок  - 2005. – № 319. ст. 30 – 32

6. Якубенко В. Від народознавства – до свідомого патріотизму// Дошкільне виховання . 2002. - № 8 ст. 12-13.